Heder6 1

Header6 0


ГОСТЬОВА ЛЕКЦІЯ НА ТЕМУ «ОЛЕКСА ТИХИЙ (1927-1984) ТА ЙОГО ПЕДАГОГІЧНА ВІЗІЯ»

  15 травня 2024 року науково-педагогічні працівники факультету початкової освіти долучилися до онлайн гостьової лекції у межах серії просвітницьких вебінарів «Цвіт української педагогіки: сучасне і минуле».

  Ініціатор заходу – відділ змісту і технологій педагогічної освіти Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України. Співорганізатори лекції – Педагогічний музей України, Державна науково-педагогічна бібліотека імені В.О. Сухомлинського. Модератором заходу виступила Наталія Філіпчук, докторка педагогічних наук, провідна наукова співробітниця відділу змісту і технології педагогічної освіти ІПООД імені Івана Зязюна НАПН України, членкиня Кафедри ЮНЕСКО «Неперервна професійна освіта ХХІ століття», очільниця первинного осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка при ІПООД імені Івана Зязюна НАПН України.
Лектори: Дмитро Білько, культуролог, музейний куратор, нині військовослужбовець ЗСУ; Олександр Міхно, доктор педагогічних наук, директор Педагогічного музею України, головний науковий співробітник Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського.

02

  Учасники заходу (більше 100 осіб) – співробітники Державної науково-педагогічної бібліотеки імені В.О. Сухомлинського, викладачі, студенти, магістранти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка та ін. Унікальні біографічні відомості про життя і професійну діяльність Олекси Тихого учасники дізналися від Дмитра Білька. Олекса Тихий закінчив філософський факультет Московського університету. Він мав можливість залишитися в Москві, будувати там кар’єру, але повернувся в Україну. Студентом працював у Новокостянтинівській школі Запорізької області, далі працював учителем у селах Лиманського району Донецької області. У Дружківці Олекса Іванович викладав історію, суспільнознавчі дисципліни. У вихідні «дядько Олекса» також влаштовував уроки «просто неба». Вчив любити природу, знав багато про історію рідного краю… Він організовував мандрівки учнів Україною… Любив землю, займався бджолярством. Арешти, табори зміцнили його дух, загартували волю…

  Після звільнення Олекса Тихий переймався питаннями української мови на Донбасі (праця «Думки про рідний донецький край»). Доводив, що через мову та культуру українці мають вибороти свою незалежність, взяти відповідальність за своє майбутнє на себе. Але був переконаний, що без осмисленого навчання, пізнання світу крізь твори світових класиків (не тільки визнаних радянським режимом), мандрівок та нових ідей, неможливо виховати достойних людей і достойний народ.
Олекса Тихий був проти дискримінації за національною приналежністю, але «за» захист української мови та культури на Донбасі. «Я для того, щоб Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів і українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів», – казав О. Тихий. Із такими поглядами Олекса Тихий не міг не підтримати українських дисидентів-правозахисників, які у листопаді 1976 року проголосили про створення Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Він став її співзасновником разом із Миколою Руденком, Оксаною Мешко та іншими.

01

  Олександр Міхно ознайомив присутніх з цікавими фактами про педагогічну діяльність Дмитра Білька, який підготував біографічний нарис про Олексу Тихого, а також інформував про те, у яких складних умовах створювався відеоконтент, надісланий паном Дмитром з території військових дій. Олекса Тихий був сільським вчителем на Дніпропетровщині. Повернувся в рідного села і викладав у Дружківській школі… З 1969 р. викладав фізику, інші технічні дисципліни, бо після звільнення йому не дозволили викладати гуманітарні дисципліни. Через деякий час він написав заяву на звільнення, бо не мав можливості викладати так, як він прагнув. Його просвітницька діяльність спрямовувалася на утвердження української мови на Донбасі, серед учительства. «Патріотизм, національна гідність, любов до свого народу, свого міста, села, любов до рідного слова, до рідної пісні, природи, історії – ось зерна, які ми повинні б сіяти…», – зауважував Олекса Тихий. Лист під назвою «Думки про рідний донецький край» О. Тихий надіслав голові Верховної Ради УРСР, де виклав проблеми вивчення української мови на Донеччині. І отримав суб’єктивну відповідь, був звинувачений в упередженості.

  Олекса Тихий є автором низка статей з педагогіки (лист Миколі Микитюку (1974), стаття «На перехресті думок» (1975), стаття «Думки про виховання»). Олекса Тихий актуалізував кілька проблем тогочасної школи: навчання учнів з різним рівнем підготовки в одному класі, організація навчального простору в школі, естетичне виховання, кількість учителів та навантаження на учні, домашні завдання, навчання в суботу, фахова орієнтація учнів. Олекса Тихий став автором і упорядником таких унікальних видань, як: «Мова – народ: висловлювання про мову та її значення в житті народу», «Словник мовних покручів», «Роздуми»… У його незавершеній статті «Якою має бути українська школа» О. Тихий виклав власну візію розвитку українського шкільництва: школа має бути національною по духу, інтернаціональною, народною, а не аристократичною, політехнічною, трудовою.

  Цитуючи Дмитра Білька, зазначимо, що Олекса Тихий був людиною «колосальної інтелектуальної потенції і видатного педагогічного хисту, замість кафедри мав каторгу, не став державним діячем, однак збувся як людина, як українець, якому віддаватимуть шану».

  Дякуємо нашим Збройним Силам України за можливість жити і працювати. Дякуємо науковцям, які відроджують українську культурну, мистецьку, освітню спадщину.